Часті питання - Всі часті запитання

Оберіть, будь ласка, категорію Вашого питання

Пошук Частих запитань

Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати право, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріус – це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності.

З 1 січня 2013 року нотаріус, окрім вчинення нотаріальних дій, також  здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор – це уповноважена державою посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та іх обтяжень відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Нотаріальна таємниця – сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, ії майно, особисті немайнові та майнові права та обов’язки.

Нотаріальний округ – територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові  права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам,  державі в  особі  органів, уповноважених управляти державним майном,  іноземцям та особам без громадянства,    іноземним    юридичним    особам,     міжнародним організаціям,  іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Нотаріальна палата України здійснює такі функції:
1) представляє членів НПУ у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об’єднаннями та міжнародними організаціями, делегує представників до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату та інших органів, що створюються Міністерством юстиції України, до громадських рад при органах державної влади та ін.;

2) захищає професійні інтереси нотаріусів та забезпечує гарантії нотаріальної діяльності;

3) захищає соціальні права членів НПУ;

4) забезпечує високий професійний рівень нотаріусів України;

5) виконує інші функції відповідно до Статуту Нотаріальної палати України та Закону України «Про нотаріат».

В новій редакції Закону України «Про запобігання та протидію легалізації

(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню

тероризму» від 28.11.2002 № 249-ІV (зі змінами та доповненнями) визначено

основні правові засади фінансового моніторингу в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону, фінансовий моніторинг – це сукупність заходів, які

здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії

легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або

фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового

моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Державний фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, які здійснюються

суб'єктами державного фінансового моніторингу, спрямованих на виконання вимог

законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,

одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Суб'єкти державного фінансового моніторингу, згідно  ч.3  ст.5 Закону поділяють

на 2 види: Національний банк України, центральний орган виконавчої влади, що

забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері запобігання і

протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або

фінансуванню тероризму, Міністерство юстиції України, центральні органи

виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах

надання послуг поштового зв'язку та економічного розвитку, Національна комісія з

цінних паперів та фондового ринку, Національна комісія, що здійснює державне

регулювання у сфері ринків фінансових послуг; спеціально уповноважений орган.

Первинний фінансовий моніторинг – сукупність заходів, які здійснюються 

суб'єктами первинного фінансового моніторингу, спрямованих на виконання вимог

Закону, що включають проведення обов'язкового та внутрішнього фінансового

моніторингу.

Нотаріуси, зокрема, віднесені відповідно до ст.5 Закону до спеціально визначених

суб'єктів первинного фінансового моніторингу. 

  Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону, виконання нотаріусами обов'язків спеціально

визначеного суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується,  якщо

вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочинів щодо:

купівлі-продажу нерухомості;

управління активами клієнта;

управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;

залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та

управління ними;

утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також

купівлі-продажу юридичних осіб (зокрема при посвідченні договорів купівлі-

продажу частки у статутному капіталі юридичної особи, правочинів про спільну

діяльність, тощо).

Внутрішньому фінансовому моніторингу підлягають операції відповідно до

типологій міжнародних організацій, що здійснюють діяльність у сфері протидії

легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або

фінансуванню тероризму, які розміщуються на офіційному веб-сайті Державної

служби фінансового моніторингу України (www.sdfm.gov.ua) у розділі «Типології».

Приватизоване житло

Приватизоване житло – найбільш поширений спосіб одержання громадянами квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарчих споруд і приміщень ( підвалів, сараїв, кладовок, горищ, колясочних та. ін. )


Стаття 382 Цивільного кодексу України визначає,що власники квартир у дво- або багатоквартирних житлових будинках та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками спільної сумісної власності приміщень загального користування, опорних конструкцій будинку, механічного, електричного, сантехнічного та іншого обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруд, будівель, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно, одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків і окремо приватизації не підлягають.


Рішення Конституційного суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011, справа № 1-22/2011 також характеризує правовий режим допоміжних приміщень: на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної власності так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не відокремлюються суб‘єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.
Правовим регулюванням відносин спільної сумісної власності в Україні визначаються особливості здійснення прав власників, виходячи з її правового режиму. Ці особливості полягають у різних формах реалізації відповідного права: при спільній сумісній власності – шляхом взаємного волевиявлення усіх співвласників, при спільній частковій власності – лише за волею власника відповідної частки, виділеної в натурі з майна, що є у спільній сумісній власності.
Допоміжні приміщення у дво – або багатоквартирному будинку, гуртожитку мають своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Таке функціональне призначення як обслуговування дво – або багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою.


Право власності на допоміжні приміщення засвідчується єдиним документом – свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь – яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об‘єднання співвласників багатоквартирного будинку.


Власник приватизованого житла має право розпоряджатися квартирою (будинком), кімнатою у гуртожитку на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.
З 01.01.2013 року на нотаріуса покладено функцію реєстратора речових прав на нерухоме майно при видачі свідоцтва про право на спадщину, посвідченні договорів та обов‘язок опису об‘єкта нерухомого майна.


Невід‘ємною частиною свідоцтва про право власності є технічний паспорт на житло, який складається і видається інвентаризатором. Матеріали інвентаризації є підставою для опису майна в правовстановлюючому документі. Якщо власник державного житлового фонду – міська рада чи державні підприємства, організації, установи, побудував чи придбав допоміжні споруди до приватизації житла, то час виникнення права власності на допоміжні приміщення буде співпадати з приватизацією житла і об‘єкт нерухомості буде описаний нотаріусом у повному обсязі на підставі відповідної інвентаризації. В інших випадках право власності на допоміжні приміщення має бути додатково встановлено відповідно до чинного законодавства і в правовстановлюючий документ (свідоцтво про право на спадщину) вони не ввійдуть як опис об‘єкту та не будуть зареєстровані речові права на них.


Питання врегулювання правовідносин щодо права власності у багатоквартирних будинках є актуальним. Про це свідчить прийняття в першому читанні законопроекту «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 22.12.2014 року № 17839/0/2-14 (Постанова Верховної Ради України від 23.12.2014 року №37-VІІІ, реєстровий №1565). В цьому законопроекті детально викладені такі поняття як спільне майно багатоквартирного будинку, права та обов‘язки співвласників, управління багатоквартирними будинками, процедура прийняття рішень зборами співвласників і таке інше.

Завідувач Третьою дніпропетровською
державною нотаріальною конторою Л.А.Хилько

Відповідно до пункту 6 глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій документи, що підтверджують сплату в передбачених законом випадках, податку з доходів громадян та інших обов’язкових платежів, повертаються з відповідною відміткою про вчинену нотаріальнудію особам, які здійснили таку оплату або уповноваженим представникам цих осіб. Копія (фотокопія) платіжного документа долучається до примірника документа, що залишається у справах нотаріуса.

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 8 статті 2 та пункту 10 статті 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об’єктом оподаткування для вищезазначених платників збору встановлюється ставка збору в розмірі 1% від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.

Поняття об’єкта незавершеного будівництва законодавчо не закріплено, однак в пункті 48 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну від 30 вересня 2003 року № 561, визначено, що витрати на будівництво (виготовлення), придбання та поліпшення об’єктів основних засобів з початку і до закінчення зазначених робіт та введення об’єктів в експлуатацію визнаються незавершеними капітальними інвестиціями (незавершеним будівництвом).

Незавершені капітальні інвестиції не входять до складу основних засобів. Про це прямо сказано в підпункті 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до положень статті 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Абзацом першим підпункту 4.1 пункту 4 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що договір відчуження об'єкта незавершеного будівництва може бути укладено за умови, що право власності на нього зареєстровано. Порядок державної реєстрації та перелік документів, необхідних для державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва визначаються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-ІУ та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553).

Перелік документів, що подаються нотаріусу при посвідченні договору про відчуження об'єкта незавершеного будівництва нотаріусу, визначено в підпункті 4.2 пункту 4 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій:

-       документ, на підставі якого проводиться будівництво (дозвіл на виконання будівельних робіт, декларація про початок виконання будівельних робіт, будівельний паспорт тощо);

-       документ, що підтверджує право на земельну ділянку.

Отже, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва сплаті не підлягає через відсутність об’єкта основних засобів 3 групи (інших необоротних активів) згідно з Податковим кодексом України, відповідно до якого має сплачуватися цей платіж (пункт 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»).

У статті 55 Закону України «Про нотаріат» визначено, що угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. У разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

Нормам Закону України «Про нотаріат» кореспондують положення Порядку вчинення нотаріальних дій, де в підпункті 2.1 пункту 2 глави 2 розділу II передбачено, що при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Згідно з підпунктом 1.13 пункту 1 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій у разі наявності заборони правочин про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

Також відповідно до положень підпункту 3.1 пункту 2 глави 11 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій у разі наявності заборони відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається лише у разі згоди на те кредитора (відповідного податкового органу).

Якщо особа вважає, що заборона на відчуження або арешт, які накладені на невизначене майно, належать не їй, вона може звернутися до суду з позовом для захисту своїх порушених прав та законних інтересів, а також за зняттям заборони або арешту з визначеного майна.

Якщо при підготовці до нотаріального посвідчення правочину щодо відчуження нерухомого майна нотаріусом було виявлено заборону відчуження або арешт на невизначене майно, однак при цьому відсутнє зазначення ідентифікаційного коду чи інших ідентифікуючих ознак, окрім прізвища, ім’я та по батькові особи, нотаріус згідно з вимогами частини 2 статті 42 Закону України «Про нотаріат» (строки вчинення нотаріальних дій) може відкласти вчинення нотаріальної дії для витребування додаткової інформації. У даному випадку нотаріус може звернутися до установи, якою було накладено вищезазначену заборону або арешт, для уточнення даних особи (ідентифікаційного коду чи інших ідентифікуючих ознак) за ім`ям якої накладено заборону або арешт на майно. 

При видачі свідоцтва про право на спадщину підпункт 4.14 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій зобов’язує нотаріуса перевіряти: факт смерті спадкодавця; час і місце відкриття спадщини; наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом; прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб; склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. Для підтвердження вказаних обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Громадяни та юридичні особи відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень

Згідно з частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла до 01 січня 2013 року, документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, є державний акт на право власності.

Державний акт, виданий після смерті спадкодавця при зазначенні в ньому дати прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про передачу у власність земельної ділянки за житія спадкодавця, свідчить про набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку.

Стаття 125 Земельного Кодексу України визначає, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації такого права.

У разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно спадкодавця спадкоємець має право згідно з пунктом 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьвід 25 грудня 2015 року № 1127 подати документи, необхідні для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця. Перелік документів передбачений в статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та в Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. До них належать: документи, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Підставою для державної реєстрації права власності відповідно до статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею, видані до 1 січня 2013 року.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації згідно з підпунктом 4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, проводиться нотаріусом після подачі документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням того, що наявність держаного акту про право власності на земельну ділянку є підтвердженням факту державної реєстрації права власності спадкодавця на об'єкт нерухомого майна, вбачається можливим видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку.

Розміри адміністративного збору за проведення реєстраційних дій у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно встановленні статтею 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-1V. Коло осіб, які звільняються від сплати адміністративного збору під час проведення державної реєстрації речових прав визначено частиною 8 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зокрема, пункт 8 цієї частини статті передбачає, що від сплати адміністративного збору звільняються органи державної влади. Однак, у випадку, якщо державна реєстрація права власності або інших речових прав, відмінних від права власності, проводиться у строки менші, ніж передбачені статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державні органи не звільняються від сплати адміністративного збору.

Розміри адміністративного збору за проведення реєстраційних дій у сфері державної реєстрації юридичних осіб та громадських формувань закріплено в статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-ІУ. Згідно з частиною 6 статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських
і
формувань» від 15.05.2003 № 755-ІУ державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи звільняються від справляння адміністративного збору за державну реєстрацію та від плати за надання відомостей з Єдиного державного реєстру через портал електронних сервісів Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація може проводитися у скорочені строки. Підстави, порядок та розмір плати за проведення державної реєстрації у скорочені строки встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постанова Кабінету Міністрів України «Про надання послуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у скорочені строки» № 1133 від 25.12.2015 визначає, що державна реєстрація у скорочені строки проводиться виключно за бажанням заявника у разі внесення ним додатково до адміністративного збору відповідної плати у розмірах, передбачених пунктом 1 вказаної постанови. Пунктом 1 вказаної постанови установлено розмір плати за проведення державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) у скорочені строки, а саме: - змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, крім внесення змін до інформації про здійснення зв’язку з юридичною особою, протягом шести годин після надходження документів, поданих для державної реєстрації, крім вихідних та святкових днів, - у подвійному розмірі адміністративного збору за відповідну реєстрацію; - змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, крім внесення змін до інформації про здійснення зв’язку з юридичною особою, протягом двох годин після надходження документів, поданих для державної реєстрації, крім вихідних та святкових днів, - у п’ятикратному розмірі адміністративного збору за відповідну реєстрацію. Отже, можна дійти до висновку, що державні органи звільняються від сплати адміністративного збору за реєстраційні дії у сфері державної реєстрації юридичних осіб та громадських формувань, однак у разі проведення реєстраційних дій у скорочені строки державні органи не звільняються від внесення відповідної плати.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-ІУ реєстраційна справа - сукупність документів у паперовій та/або електронній формі, що подавалися для проведення реєстраційних дій Реєстраційна справа відповідно до частини 1 статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» формується в паперовій та електронній формі після внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця і державну реєстрацію включення відомостей про юридичну особу та фізичну особу - підприємця. Згідно з частиною 3 статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» реєстраційна справа в паперовій формі щодо юридичної особи (крім громадського формування) та фізичної особи - підприємця зберігається за їх місцезнаходженням у виконавчих органах міської ради міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київській, Севастопольській міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях. Суб’єкт державної реєстрації, який провів реєстраційну дію, протягом трьох робочих днів з дня її проведення надсилає документи, подані для проведення реєстрації, відповідному суб’єкту державної реєстрації, уповноваженому зберігати реєстраційні справи. Порядок формування та зберігання реєстраційних справ за № 1499/29629 від 18.11.2016 року, затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3267/5 від 18.11.2016 року, визначає, що передача у випадках, передбачених законом, реєстраційної справи або документів для долучення до реєстраційної справи суб’єкту, що забезпечує зберігання реєстраційних справ, здійснюється державним реєстратором, нотаріусом або уповноваженою особою фронт-офісу, що забезпечував прийняття, зберігання та видачу документів, поданих для державної реєстрації, протягом трьох робочих днів з дати проведення відповідної державної реєстрації поштовим відправленням за описом або нарочно за описом. Отже, нотаріуси не є уповноваженим суб’єктом, що забезпечує зберігання реєстраційних справ юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичних осіб, та фізичних осіб - підприємців.